Головна
Новини
Автобіографія
Iнтерв’ю
Друковані наукові праці
Корисні посилання
Зворотній зв'язок
 

Про бізнес «на смітті»

03.08.2011

 Незабаром за українським сміттям стежитимуть із космосу. Про це вчора на прес-брифінгу повідомив міністр екології та природних ресурсів України Микола Злочевський. За його словами, очолюване ним відомство розробило програму космічного моніторингу, яка дозволяє контролювати появу несанкціонованих звалищ. Ознайомитися з планом реалізації й завданнями, які Мінприроди хоче розв’язати таким шляхом, можна буде вже у вересні цього року.

Тим часом уповноважене урядом державне підприємство «Укрекоресурси» працює над тим, щоб ці несанкціоновані звалища взагалі не утворювалися. До того ж, там сподіваються,що в найближчому майбутньому Україна зможе повторити досвід Японії і позбутися навіть легальних сміттєвих полігонів. Щоб бажане зробити реальним,потрібно не так вже й багато — усього лише виховати в населення господарське ставлення до відходів. Роздільне збирання сміття має стати нормою життя, а переробка вторсировини — джерелом доходу для державного бюджету.

Як в Україні можна робити гроші зі сміття та хто і як сьогодні заробляє на відходах, «День»запитав у директора державного підприємства «Укрекоресурси» Євгена РОМАНЕНКА:

— У яких регіонах України маємо найбільшу проблему зі збором та утилізацію сміття?

— У густонаселених.Зокрема, найбільше запитань сьогодні викликає Київ і Львів. Основною причиною  такого становища є недосконала система збирання сміття — разом із твердими  побутовими відходами збирають будівельні, органічні тощо.

Нині система роздільного збирання сміття налагоджена лише в 53 населених пунктах України. А лише увісьмох працюють сміттєсортувальні лінії. Ці потужності дозволяють переробляти та утилізувати лише 7% побутових відходів. Тимчасом як у світі є країни, які вже досягли показник майже 100%. От наприклад, у Німеччині, США, Японії полігонів сміття взагалі немає. У них утилізують 97% сміття. Лише 3—5% особливо шкідливих відходів утилізують спецметодом, усе інше йде на переробку. Що ж до України, то якщо ми в найближчому майбутньому вийдемо на 30%, то це буде фурор.

А для цього нам треба активніше залучати імпортерів і виробників товарів у тарі й упаковці, як це роблять сьогодні країни ЄС.

— Я так розумію, саме це очолюване вами державне підприємство «Укрекоресурси» і має робити?

— Так. У нас багато напрямів роботи. І один з основних — робота з іноземними виробниками.Сьогодні кожен імпортер повинен укласти з нами угоду, відповідно до якої наше підприємство зобов’язується відшукати, відсортувати й утилізувати упаковку його товару, а він — оплатити цей процес. Близько 98% товарів, які перетинають український кордон, мають упаковку. Таким чином, наше підприємство отримує близько 10мільйонів гривень щомісячно.

За такою ж схемою ми повинні працювати і з внутрішнім товаровиробником. Відповідне законодавство зобов’язує кожне підприємство, яке виробляє товари в Україні, укладати з нами угоду. Однак, як завжди, у нас є певна колізія: законодавство, звичайно, зобов’язує,проте не передбачає санкцій за невиконання вимог. Тобто угоду з нами підприємець укладає добровільно. Якщо ж він цього робити не хоче, ми неспроможні його примусити.

— І скільки вітчизняних товаровиробників уже уклали угоди з вами?

— Близько 3%. Більшість із них працює на експорт, тож мусить виконувати вимоги дотримання екологічних норм. Звичайно, є й такі, що укладають ці угоди з якихось патріотичних почуттів.

— А які це галузі?

— Усі потроху. Важко сказати конкретно. Адже поки що це аматорська справа. Ми пробували зробити це більш системно й цивілізовано, провели декілька нарад із губернаторами,розповідали, що можемо допомогти поставити потрібну техніку, навчити, як заробляти для міста на відходах. Усі кивають головами, обіцяють завтра ж за це взятися, зібрати директорів підприємств, які працюють в регіоні, але далі —нічого: справу чомусь спускають на гальмах. За два місяці, поки я працюю на цій посаді, ми об’їхали з десяток областей, а справа ще й досі не зрушила з мертвої точки...

— Можливо, державі треба ввести санкції для внутрішнього виробника, який відмовляється укладати вищезгадані угоди?

— Ця медаль має два боки. З одного боку, це можна зробити, але виникає питання, наскільки це буде правильно. Адже, по суті, це буде додатковий «податок». Тому одразу викличе хвилю обурень і протестів. Звичайно, тут треба вольове політичне рішення.

З другого боку, держава повинна прозоро звітувати, як саме вона витрачає зібрані в підприємців кошти.Бо мені сьогодні часто доводиться спілкуватися з власниками підприємств, а вони у мене допитуються: « А ти реально сортуєш сміття, ти реально це все робиш?».

Тому тут стоїть завдання, по-перше, показати виробнику, що сміття справді збирають, сортують і утилізують. І тоді вже можна приходити й казати: «Дивись, воно працює».

Інше питання — з виробниками, які працюють із тетрапаківською упаковкою. Це досить цікава сировина, вона не є макулатурою. У всіх, хто працює з вторсировиною, сьогодні склади забиті цією упаковкою, бо в Україні її не перероблюють. А в Україні працює п’ять чи шість виробників, які упаковують свій товар у таку упаковку, і вони категорично не згодні нам платити. Тому ми думаємо над пропозицією, щоб ці виробники склалися й купили разом техніку, яка перероблює цю упаковку, тоді держава не матиме до них жодних претензій.

Адже я, наприклад,нещодавно спілкувався з адміністрацією одного з українських заводів мінеральних вод, так вони самі закупили установку для переробки ПЕТ-пляшок. І тут виникає логічне запитання: навіщо їх «душити» платежами й угодами, якщо люди і так виконують свої зобов’язання?

Тобто державі треба чітко визначитися: промисловець, який виготовлює товар, а потім на своїх потужностях переробляє своє «сміття», — герой, і з нього гроші не беремо, а решта, хто цього не робить, мають або самостійно купити цю установку, або платити державі. Це нормальний цивілізований підхід.

http://www.day.kiev.ua/design/5/spacer.gif




— Ви отримуєте дотації з держбюджету?

— Ні. Ми на 95% сьогодніживемо за кошти, які збираємо від імпортера.

— Умовно кажучи, вашбюджет на рік становить близько 120 мільйонів гривень. У масштабах України цедостатня сума для «роботи зі сміттям»?

— Звичайно, що ні. Крімтого, з цих 120 мільйонів гривень ми ще сплачуємо податки. Та й якщо розділитиці 120 мільйонів гривень на 24, то отримаємо по три мільйони на область. Незабуваймо, що це річний бюджет. Це, фактично, мізерна сума.

— І що за цю «мізернусуму» ви плануєте зробити за рік?

— Уряд поставив переднами завдання забезпечити технікою зі збирання, сортування й утилізації сміттявсі українські міста. Одна з найголовніших задач — роздільне збирання сміття.Якщо для європейця кинути скло в окремий контейнер, макулатуру — в інший,а залишки їжі — у третій уже давно на рівні безумовного рефлексу, то для українця— це ноу-хау. Якщо у великих містах та обласних центрах мешканці хоча б чулипро таке поняття й бачили ці «бачки», то для периферії роздільне збираннясміття — terra incognita. Тому наше завдання на цей рік — закупити техніку, якадасть можливість охопити якнайбільше регіонів України з метою системногозапуску механізму роздільного збирання сміття.

Наших сил, звичайно, дляцього недостатньо, та й винятково державним коштом цю систему запуститинереально. Тому ми залучаємо бізнес. Ще одне наше завдання — показати, щогалузь — дуже прибуткова.

— Тобто в Україні є своя«сміттєва мафія»?

— Ну, «сміттєва мафія» так красиво лунає, одразу ж згадується Італія. Я зараз не можу сказати, що це мафія. Кожен грає у свою маленьку гру, як тихенько поцупити тисячу доларів...Тобто немає великої компанії-монополіста, яка серйозно переробляє відходи,закуповує, відпрацьовує й продає...

— А ви порахували,скільки можна легально заробляти в Україні в «сміттєвому» бізнесі?

— Якщо взяти, наприклад,місто з населенням в 300 тисяч (приблизно Чернігів чи Кіровоград), достатньокупити два «комплекти» техніки: 1200 контейнерів, два сміттєвози й сортувальнастанція. Коштуватиме це близько 15 мільйонів гривень. У середньому, якщо всеробити нормальним господарським методом, то це «обладання» може давати обіг 15мільйонів гривень на рік. Чистий прибуток після вирахування оплати праці йінших адмінвитрат, за нашими підрахунками, становитиме близько одного мільйонадоларів на рік. Тобто можна одночасно заробляти пристойні гроші й робити дуже кориснусправу для країни.

— Ось, наприклад, я хочупереробляти сміття, із чого мені треба починати, до кого звертатися, на якупідтримку я можу розраховувати?

— Ви звертаєтеся домісцевої влади й до нас. Якщо місцева влада вам піде назустріч, вам потрібнабуде відповідна техніка для збирання, сортування й утилізації відходів. Тут вамможе допомогти наше підприємство. Ви звертаєтеся до нас, і ми передаємо вамтехніку в оренду. За це ви нам щомісячно сплачуєте відповідний відсоток іпрацюєте. Мешканцям, місту й екологам — усім добре. І вам добре: ви ще й грошізаробляєте.

— Яка сума потрібна, щоброзпочати «сміттєвий» бізнес?

— Точно сказати дужескладно. Це як торгувати: можна поставити кіоск, можна стояти на ринку, а можнавідкрити бутік...

— А чому б вам, якдержавному підприємству, самим не заробляти на смітті?

— Ми опрацьовуємопитання, щоб отримувати не просто платню за оренду наданої техніки, а відсотокз прибутку. Це один із механізмів, як держава може заробляти. А другий — самимвикупати у бізнесу вторсировину й продавати її на експорт. Тут ми й імпортерампокажемо, що виконуємо те, за що беремо з них гроші, і підзаробимо. Адже,наприклад, тонна пластикової пляшки сьогодні коштує близько 5—6,5 тисячігривень. На кілограм потрібно приблизно 24 пляшки. А якщо цю пластиковупляшку подрібнити, то коштуватиме ця сировина вже 8—9 тисяч гривень за тонну.А якщо вона відправляється на експорт, то її вартість одразу зростає щевдвічі. Крім того, бажаючих купувати українську вторсировину — маси. Зараз ми їїпродаємо для Китаю, Туреччини, Росії, Західної Європи, Америки.

До нас на позаминуломутижні приїжджали представники США. Вони хочуть купувати до 50 тисяч тоннвторпродукції на місяць. А от якщо в нас тонна ПЕТ-пляшок коштує 6,5 тисячгривень, то в США — 2,5 тисячі доларів. Адже ПЕТ-пляшка — це нафта, ціна якоїзростає. А з переробленого пластику можна зробити все що завгодно, зокрема дляЖКГ: пластикові лавки, труби... І це за собівартістю вийде набагато дешевше,ніж «класичне» виробництво.

— Ви вже декілька разівпідкреслили, що в Україні ніхто зі сміттям не працює. Чому?

— Працюють, але нааматорському рівні. У кожній області є 5—10 організацій, які купуютьвторсировину. Є «хлопці», які скинулися грошима, купили макулатуру йшвиденько знайшли, хто в них її купить на три гривні дорожче, продали, й натому бізнес закінчується.

Ми за 20 роківнезалежності нічого нового не придумали, а, навпаки, довели цю систему доганебного стану.

За 20 років державаповністю пішла з цього ринку, ми не регулюємо ці процеси, ми не збираємо цювторсировину, не заробляємо на цьому коштів. Чому? Важко відповісти. Я за тідва місяці, що тут працюю, об’їхав пів-України. Таке враження, що в планіроботи з відходами, ми живемо в якомусь минулому часі, як мінімум упозаминулому столітті.

— А скільки Україні щезнадобиться часу, щоб змінити ставлення до сміття: рік, два, десять?

— Я так не прорахую,особливо зі специфікою нашої держави. Тут можна робити довго, а можна помінятизавтра, якщо прем’єр підпише якесь розпорядження.

— Щоб це в майбутньомуне лишалося на аматорському рівні, як зараз, має бути стратегічний план. Він є?

— Ми хочемо й зараз,опрацьовуємо разом із науковцями. Наразі є державна екологічна академіяпіслядипломної освіти та управління, яка давно працює в цій галузі, але ністратегії, ні концепції роботи зі сміттям в Україні сьогодні, фактично, немає.Але до кінця року треба підготувати разом з екологічною академією концепціюроботи з твердими побутовими відходами. Тому що це не тільки ми кажемо«макулатура», а й, наприклад, старі машини в кожному дворі: я до цього працювавголовою Подільського району, і в нас була величезна проблема взимку. Бо в людейзалишилися ці старі «Москвичі», які гниють у дворах, а він незацікавлений уньому: стоїть, ну й стоїть. А там техніка не може заїхати почиститиподвір’я, туди не може заїхати швидка допомога і так далі. У нормальних країнахє чітка схема: здаєш стару машину — отримуєш знижку на нову. А оскількизнижка досить приваблива, люди починають цікавитися цим. Ще твердим побутовим відходомє автомобільні шини... Тобто це досить широкий спектр відходів. А чому заразусе таке аматорське, бо всі діють «о, сьогодні я побігла шинами займатися,завтра я переключуся на машини, післязавтра — мастили, їх же треба такожутилізувати». Тому і стоїть завдання зробити концепцію роботи з утилізаціїтвердих побутових відходів і в цій стратегії виписати, що саме повинно робитипідприємство. Умовно кажучи, якщо завтра держава ухвалює рішення, що хтось маєутилізувати ці машини. Ми зможемо це робити, бо в нас є досвід, у нас єнапрацювання, у нас є кадри. Це треба прописати. Далі, як ми виходимо, якікалендарні терміни, хто виконавці, хто співвиконавці. Таке завдання стоїть.І ми до кінця року зможемо підготувати документ і затвердити постановоюКабінету Міністрів, це буде досить серйозний стратегічний документ як мінімумна п’ять років. Щоб було зрозуміло, що Мінприроди «малює» правила, прораховуєтариф, а ми збираємо цей тариф. Далі, ми працюємо на таких ринках в такійгалузі. Поки що ж цього немає: хочеш — так працюй, а хочеш — так.

— Ви згадували про старіполігони. Чи є варіанти переробки сміття, яке там зберігають?

— Як системарекультивації полігонів. У нормальних країнах така система є. Проте вонафінансово затратна. Є спеціальна техніка, яка «витягує» з них придатнувторсировину, бо якщо це старий полігон, то 20—30 років тому цим ніхто непереймався, але здебільшого вибрати можна тільки метал. Бо все інше — цеякийсь компост, який вже себе переробив.

Але це все хтось маєоплатити. Територіальні громади, у вигляді районів, не подужають. Хоча це теждуже серйозне, важливе питання. Або треба заводити сюди бізнес і давати йомудодаткові бонуси, або державі самостійно виробити нову нормальну схему роботи зполігонами. Адже якщо провести рекультивацію останнього, звільниться до 30—40%площі. Це дуже важливо, позаяк більшість українських полігонів сьогодніперевантажено.

Алла ДУБРОВИК,«День»

Календар

 

Останні новини
17.05.2012
Відеоролик «Роздільне сміття – спокійне життя» увійшов до переможців третього Національного фестивалю соціальної реклами в Україні
02.02.2012
ДП «Укрекоресурси» придбали нову техніку для збору відходів
19.01.2012
«Укрекоресурси» придбали нові контейнери для роздільного збору відходів
13.01.2012
ДП «Укрекоресурси» встановить контейнери для роздільного збору відходів
30.12.2011
Привітання Євгена Романенко з Новим Роком!

 

© 2010-2012 Євген Романенко (якщо інше не зазначено).
Усі права захищені. Будь-яке копіювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, зображення та відео з даного сайту неможливе без гіперпосилання на www.e-romanenko.com.ua.